Як правильно любити дитину, щоб не нашкодити?

Діти - істоти емоційні, тобто вони живуть не розумом, а почуттями. Крім того, діти своєю поведінкою демонструють батькам свої почуття, і чим молодші діти, тим яскравіше це проявляється. Уважно спостерігаючи за дитиною, легко визначити, що вона відчуває і в якому настрої перебуває. Ще більш цікаво, що діти мають майже надприродною здатністю розпізнавати почуття батьків з їхньої поведінки, спостерігаючи за ними, здатністю, яку більшість з нас втрачає, стаючи дорослими.
Якщо ми хочемо, щоб діти знали і розуміли, як ми їх любимо, ми повинні вести себе природно, зрозуміло висловлюючи при спілкуванні свої почуття дітям. Дитина повинна відчувати, що її люблять, повністю приймають і поважають, і тоді вона навчиться поважати себе сама, а згодом - любити інших, особливо своє майбутнє подружжя і дітей.
Як дати зрозуміти дитині, що ми її любимо? Тут дуже важливий контакт очей. На жаль, багато батьків дивляться прямо в очі своїм дітям, коли їх лають, а з любов'ю і схваленням набагато рідше. Але ж дитина особливо уважно слухає маму чи тата, саме коли вони дивляться їй прямо в очі. Тому люблячий погляд - один з головних джерел позитивного емоційного сприйняття для дітей
Дуже важливий при передачі дитині позитивних емоцій фізичний контакт. Здавалося б, чого простіше: ласкавий дотик. Але на практиці виявляється, що більшість батьків доторкаються до своїх дітей тільки по необхідності, наприклад, допомагаючи їм одягтися, поїсти і т.д. І дуже рідко користуються можливістю просто так, без жодного приводу ласкаво доторкнутися до своєї дитини. При цьому зовсім не обов'язково обніматися, цілуватися і т.д. Досить просто доторкнутися до руки, обійняти за плечі, погладити по спині і т.д. Важливо також знати, що з віком потреба дитини в ласкавому фізичному контакті зовсім не зменшується, як багато хто думає. Просто цей контакт приймає інші форми. І це однаково важливо як для дівчаток, так і для хлопчиків, чого багато хто не розуміють.
І найважливіше, але особливо важке - це хоча б періодично приділяти дитині пильну увагу. Пильна увага - коли мама або тато повністю зосереджуються на дитині, не відволікаючись на сторонні справи. Це дозволяє дитині відчути, що в очах мами і тата вона найважливіша людина в світі, єдина в своєму роді. Це важко, вимагає часу, але це вкрай важливо для її правильного розвитку.
Діти, яким бракує емоційного зв'язку з батьками, і стають «важкими» підлітками. Тому ми, батьки, повинні сконцентрувати свою увагу на всіх аспектах прояву любові до нашого дитині 

Если ваш ребенок — обидчик

Вы уверенны, что  ваш ребенок не обижает и не травит других? А если это правда, то первым вашим импульсом будет строго наказать его? Или как? Скорее всего, вы накажете ребенка, на ругаете, может даже это будет физическое наказание,  но это будет просто разовая мера и не только не решит ситуацию, но еще и усугубит ее. Если ваш ребенок обижает других, то, во-первых, его необходимо остановить, во-вторых, создать обстановку, в которой он пересмотрит свое поведение. Наказание не исправят плохого поведения, зато уничтожат доверие между ребенком и взрослым. Вам нужно заменить желание ребенка причинять вред другим желанием быть добрым к другим. Как этого добиться? Есть такой «примирительный» подход, когда работают со всеми участниками ситуации: жертвой, обидчиком, свидетелями. И между ними должен произойти честный разговор, который нужно умело модерировать. Здесь нужен фасилитатор, который сначала поговорит с каждым по отдельности. Потом все собираются вместе, обидчик садится в центр круга — он должен принять на себя ответственность за происшедшее. Обидчику также следует напомнить о его сильных сторонах и позитивных качествах. Затем ребенку нужно объяснить, что в случае честного намерения исправиться — которое нужно представить в виде текста и дать подписать ребенку — его не только простят, но дадут возможность исправить то, что он сделал. В школах эта процедура дает прекрасные результаты, и жертвы, и обидчики говорят об огромном испытанном облегчении, а процент рецидивов очень низок. Дома в разговоре с ребенком пытайтесь применить этот «примирительный» принцип. Позвольте ребенку увидеть то, что он сделал неправильно, и помогите найти способы исправить это. Сфокусируйтесь на том, что привело ребенка к такому поведению, помогите ему понять, что беря на себя ответственность за свои действия, он восстанавливает собственную целостность и самоуважение. Постарайтесь не дать возобладать над вами чувству стыда за то, что делает ваш ребенок. Говорите с ребенком о его действиях, задавайте такие же открытые, честные вопросы, которые вы задавали бы, если бы он был жертвой буллинга. Так вы преодолеете его защитную реакцию и поймете истинную его мотивацию, вы сохраните контакт с ребенком и поможете ему самому разобраться в себе. Помните, что к такому поведению ребенка приводит внутренний дискомфорт, какая-то боль. Когда мы позитивно воспринимаем себя, нам не нужно никого обижать. И помните — это поведение плохое, а не ребенок. Говорите ему, что вы знаете, что он хороший, и такое поведение совсем ему не подходит, не свойственно.

Що можуть зробити вчителі, в протидію булінгу

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість в школі є неприйнятними.
Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.
Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.
Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Що можуть зробити батьки, діти яких стали жертвою булінгу

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Але якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу то скажіть дитині:

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви цілковито на її боці).

Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

Таке може трапитись з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи інший момент свого життя).

Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою).

Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не вирішила проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Ознаки того, що дитину цькують у школі:

           Відмова іти до школи з різних причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»
        Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
        Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
       Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
       Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Причини булінгу
1. Як правило, це ЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

2. АТМОСФЕРА ВДОМА. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.

3. ЗАРЯДЖЕНА ЧАСТИНА В КЛАСІ. Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жертва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Порушення у поведінці дошкільників

Порушення у поведінці дошкільників

Нормальний психічний розвиток дитини має величезне значення для формування осо­бистості. Але треба пам'ятати, що психічний розвиток здійснюється внаслідок взаємодії ди­тини з її найближчим соціальним середовищем, яке коригує або закріплює її поведінку.

Всі психологи, які працюють з 6-річними дітьми, доходять висновку: 6-річний першоклас­ник за рівнем свого психічного розвитку зали­шається дошкільником. Тому вчитель і батьки шестирічних учнів мають знати про витоки по­рушень поведінки та враховувати їхній вплив на процес навчання. Йтиметься про порушення поведінки, властиві дітям, тобто про відхилен­ня від норми, а не про симптоми психічних зах­ворювань, які можливі у 6-річок.·         педагогічними прорахунками;

·         недорозвиненістю центральної нервової системи (віковою незрілістю);

·    незначними ушкодженнями мозку (в ре­зультаті проблем у період вагітності та пологів), які можна ліквідувати за умови, що виховання до 7-8 років проводитиметься на належному рівні.